Кіоски на Соборній: суд дійшов висновку, що договори оренди землі не підтверджують право на розміщення цих споруд

Документи, на які посилалося підприємство, не стали підставою для скасування рішення про демонтаж кіосків. Рівненський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову ТОВ «Фірма «Парітет-С», яке оскаржувало рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо двох кіосків на Соборній біля ЦУМу – молочного «Щедрика» та хлібного «Жиценя».

Підприємство посилалося на документи, оформлені у 1995-1996 роках, а також на договори оренди земельної ділянки. Однак суд дійшов висновку, що ці матеріали не підтверджують наявності дозволу на розміщення тимчасових споруд або паспорта прив’язки.

Що стало предметом спору

Спір виник навколо рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради №30 від 29 січня 2026 року «Про звільнення території Рівненської міської територіальної громади від незаконно встановлених тимчасових споруд».

До переліку споруд, які підлягали демонтажу, були включені два кіоски на вул. Соборній біля будинку №15 – молочний «Щедрик» та хлібний «Жицень».

ТОВ «Фірма «Парітет-С» оскаржило це рішення в частині зазначених споруд. Підприємство зазначало, що павільйон був встановлений та прийнятий в експлуатацію у встановленому на той час порядку, а після набрання чинності Порядком розміщення тимчасових споруд у 2011 році не мало обов’язку оформлювати новий паспорт прив’язки.

Які документи надало підприємство

Свою позицію товариство обґрунтовувало документами, оформленими у різні роки.

Зокрема, йшлося про акт приймання в експлуатацію торговельно-побутових кіосків та павільйонів від 30 жовтня 1995 року. Строку, на який дозволялося встановлення споруди, в акті не зазначено.

2 грудня 1996 року підприємство уклало договір оренди на 33 метри квадратні земельної ділянки для обслуговування павільйону з літнім майданчиком. У 2000 році міська рада надала цю земельну ділянку в тимчасове користування для обслуговування павільйонів із літнім майданчиком. Надалі укладалися договори оренди та здійснювалася сплата орендної плати.

Підприємство вважало, що ці обставини підтверджують законність розміщення споруд.

Оренда землі – не дозвіл на розміщення кіоску

Суд розмежував документи, що підтверджують користування земельною ділянкою, та документи, які підтверджують право на розміщення тимчасової споруди.

У рішенні зазначено:

«Надані Позивачем договори оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для обслуговування торгового кіоску з реалізації молочної продукції «Щедрик», хлібобулочних виробів «Жицень»), які знаходяться на вул. Соборній (біля буд. №15) в місті Рівному, не свідчать та не можуть свідчити про наявність у Позивача відповідного дозволу на розміщення ТС станом на 1995 рік чи паспорта прив'язки ТС з 2011 року».

Суд окремо перевірив, чи підтверджують надані підприємством матеріали право саме на розміщення кіосків.

При цьому суд врахував законодавство, яке діяло на момент встановлення споруд. Зокрема, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 та Правил, затверджених нею, розміщення малих архітектурних форм здійснювалося за відповідними дозволами.

Отже, суд встановив, що чинне у 1995 році законодавство передбачало необхідність отримання дозволу на розміщення таких споруд.

Підприємство не надало належних та допустимих доказів наявності такого дозволу.

Сам акт приймання павільйону в експлуатацію цього не підтвердив.

Які вимоги діяли після 2011 року

Суд також розглянув питання документів, необхідних після зміни порядку розміщення тимчасових споруд.

З 12 грудня 2011 року набрав чинності Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Мінрегіону №244 від 21 жовтня 2011 року.

Відповідно до нього підставою для розміщення тимчасової споруди став паспорт прив’язки.

Це документ, який визначає місце встановлення тимчасової споруди, її зовнішній вигляд, благоустрій прилеглої території та інші передбачені відомості.

Водночас документація на встановлення тимчасових споруд, видана до набрання чинності цим Порядком, залишалася дійсною до закінчення строку її дії.

Тому для спірних споруд суд перевірив не лише дату їх встановлення, а й наявність документів, які підтверджували право на їх розміщення.

Доказів оформлення паспорта прив’язки щодо спірних споруд підприємство також не надало.

Чи не перевищив виконком свої повноваження

Окремо суд перевірив, чи мав виконавчий комітет Рівненської міської ради повноваження приймати рішення про звільнення території від тимчасових споруд.

І послався, зокрема, на Порядок демонтажу незаконно встановлених тимчасових споруд на території міста Рівного, затверджений рішенням Рівненської міської ради №2873 від 2 квітня 2013 року. Документ визначає підстави та процедуру демонтажу тимчасових споруд.

Серед підстав, зокрема, передбачені відсутність паспорта прив’язки або інших дозвільних документів, закінчення строку їх дії та інші передбачені законодавством випадки.

Суд також зазначив, що цей Порядок є чинним та не був визнаний у судовому порядку протиправним і нечинним. За результатами перевірки було встановлено, що рішення виконавчого комітету №30 у частині двох спірних кіосків прийняте в межах повноважень та у встановленому порядку.

Яке рішення прийняв суд

У підсумку суд відмовив у задоволенні позову ТОВ «Фірма «Парітет-С» повністю.

Таким чином, суд не скасував рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо двох кіосків – молочного «Щедрика» та хлібного «Жиценя», які були зазначені в додатку до рішення як споруди, що підлягають демонтажу.

Що варто врахувати

Слід зауважити, що суд у цій справі не ухвалював окремого рішення про демонтаж кіосків. Предметом розгляду була законність рішення виконавчого комітету, яким ці споруди включили до відповідного переліку.

І тут суд звернув увагу на різницю між правом користування земельною ділянкою та правом на розміщення тимчасової споруди.

Наявність договору оренди землі підтверджує право користування земельною ділянкою, але не дає права на розміщення на ній тимчасової споруди.

Для споруд, встановлених десятки років тому, має значення, які вимоги діяли на момент їх встановлення та якими документами підтверджувалося право на розміщення.

У цій справі суд дійшов висновку, що надані підприємством матеріали не підтверджують наявності відповідного дозволу на розміщення споруд у 1995 році або паспорта прив’язки після запровадження відповідного порядку у 2011 році.